«Я знаю — моя Україна воскресне на поклик добра!»
Сьогодні, 28 вересня 2024 року, ми відзначаємо 95 років з дня народження Дмитра Васильовича Павличка — видатного поета, перекладача, публіциста, кіносценариста, дипломата, літературного критика, громадсько-політичного діяча, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, Героя України, автора однієї з найулюбленіших українських пісень «Два кольори».
Творчість цього видатного українця назавжди вписана в історію українського відродження. Його слова, пройняті любов'ю до рідної землі й прагненням свободи, стали голосом епохи, що боролася за незалежність.
Дмитро Павличко народився в селі Стопчатів сучасної Івано-Франківської області в селянській родині. У 1948 році він закінчив Яблунівську середню школу. З юних років Дмитро проявляв свою патріотичну позицію, відмовляючись читати польські патріотичні вірші, за що його карали. Під час Другої світової війни пережив втрату брата, що підштовхнуло його до вступу в УПА. З осені 1945 року по літо 1946 року за свою діяльність був ув'язнений радянською владою. Відсидів у в’язниці 8 місяців та за недоведеності складу злочину був звільнений.
Творчість Павличка розпочалася в 1950-х роках, і його перші збірка «Правда кличе», що містила сонет «Коли умер кривавий Торквемада», стала важливим кроком у висвітленні тиранічної природи радянської влади, що вплинуло на його сприйняття як першого публічного дисидента.
У 1947 році він вступив на філологічний факультет Львівського університету. У 1953 р. закінчив його, а потім навчався в аспірантурі до виключення з неї 1955-го, нібито за неуспішність, а фактично – за вільнодумство і виступи проти русифікації. Тоді ж вийшла друком його перша збірка поезій «Любов і ненависть». Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля»(1955), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе» (1958), – величезний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів.
В 1963 році Дмитро Васильович переїхав до Києва, де спочатку працював на кіностудії імені Олександра Довженка, а згодом, протягом 1971 — 1978-х років, був головним редактором журналу «Всесвіт». У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974).
У другій половині 1980-х років він активно боровся за надання українській мові статусу державної в УРСР.
«Всі знають пісню «Два кольори», але мало хто знає, що за цю пісню Павличко мало не розпрощався з життям, тому що цензор сказав, що це — бандерівський прапор. Червоне – то любов, а чорне – то журба. Бо бандерівський прапор дійсно: червоне – кров, а чорне – земля. І закрутилося дуже недобре і для композитора також. І це була не одна така ситуація», — говорить письменниця Ольга Слоньовська.
Після 1989 року Дмитро Павличко виступає як активний політичний діяч демократичного спрямування – один із засновників Народного руху України за перебудову, Демократичної партії України, перший керівник Товариства української мови імені Тараса Шевченка та Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Депутат Верховної ради з 1990 року до 2006 року.
У 1991 році він – один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави. Її іноді іменують саме «доктриною Павличка».
«Він був депутатом Верховної ради України в 1990 році. Був тим, хто укладав текст Декларації про незалежність. Є фрагмент спогадів, де Павличко в метушні депутатських суперечностей підходить до Кравчука, каже, підписуй документ, інакше я тебе задушу. Пристрасний чоловік, контрастний чоловік, великий чоловік», – характеризує поета літературний критик Євген Баран.
З 1994 року Павличко – державний службовець 1-го рангу: посол України в Словаччині (1995–1998), посол України в Польщі (1999–2002). Народний депутат Верховної Ради трьох скликань (1990–1994, 1998–1999, 2005–2006), представляючи національно-демократичні сили в українському парламенті.
У 2014 році Дмитро Васильович висловлювався проти ДНР та ЛНР, виступав за заборону Комуністичної партії України. Закликав до передачі Києво-Печерської лаври до Київського патріархату.
Крім політичної діяльності Дмитро Павличко має потужну творчу спадщину. Його поезія презентує вірші, сонети, епічні поеми, рубаї, притчі. Його перу належать численні збірки статей, виступів, інтерв'ю та щоденників.
Дмитро Васильович є одним з найвизначніших українських перекладачів. Перекладав з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдишу та багатьох слов'янських мов. Саме завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра у шести томах.
Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Дмитро Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланжело Буанарротті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, та багатьох інших.
Має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика».
Крім того, Дмитро Павличко – автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964, у співавторстві з В. Денисенком), «Захар Беркут» (1971), а також автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960).
Дмитро Васильович – автор відомих пісенних текстів, зокрема: «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече» та ін. Пісня «Два кольори» (1964) стала народною. Слова Д. В. Павличка – в репертуарі видатних українських співаків.
Усе життя Павличка – життя за Україну… Його поетичний набуток став відродження української ідентичності, уславленням рідної землі, українського народу.
29 січня 2023 року ми втратили Дмитра Васильовича Павличка - Героя України, символ непохитної віри у майбутнє свого народу. Але його поезія і громадянська позиція залишаються прикладом для поколінь, а його любов до України, яку він проніс через усе життя, продовжує жити в серцях мільйонів:
Благослови, мій Боже, Україну,
З'єднай водно всі київські церкви,
Завмерлу нашу мову оживи,
Козацьку славу підніми із тліну.
Я смерть свою молитвою зустріну,
Вклонюсь Тобі з-під каменя й трави,
Але не дай, щоб служники Москви
Знов обернули край мій на руїну!
Поезія Павличка, написана десятки років тому або сьогодні, глибоко відгукується в наших серцях і залишається актуальною для кожного й зараз:
Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи.
Вставай та кайдани порви,
Дай познак, ясніший від грому,
Що ти не рабиня Москви,
Й рабою не будеш нікому.
Вставай, Україно, вставай,
Єднай Чорне море й Карпати,
І свій переболений край
Не дай ворогам розламати.
Вставай та здіймай знамено
Вселюдської згоди й любові,
Щоб волі святої вино
Спожити без помсти і крові.
Бібліотекар Ірина Полусмяк
