«Лавра завжди була більше, ніж архітектура. Більше, ніж святиня. Це серце, через яке пульсувала українська історія, її драма, її боротьба – і її воскресіння».
Максим Остапенко, генеральний директор
Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»
Києво-Печерська лавра — одна з найвизначніших святинь української історії. Протягом майже тисячі років вона була свідком становлення держави, зміни політичних епох, воєн і суспільних потрясінь. Попри всі випробування, Лавра залишалася важливим духовним, культурним та освітнім осередком України.
28 червня 2026 р. Президент України видав Указ № 560/2026 «Про відзначення 975-річчя заснування Києво-Печерської лаври та підготовку до її 1000-річчя», у якому визначено комплексний підхід щодо вшанування, популяризації, захисту та збереження національної святині світового значення.
У цьому контексті та напередодні 35-ї річниці Незалежності України пропонуємо пригадати ключові віхи історії Києво-Печерської лаври — визначної духовної та культурної пам’ятки українського народу.
Історія Лаври бере початок у 1051 році, коли чернець Антоній, після повернення зі Святої гори Афон оселився в печері на одному з київських пагорбів неподалік князівської резиденції Берестове. Згодом навколо нього сформувалася чернеча громада. Коли братія зросла, князь Ізяслав передав ченцям гору над печерами, де було зведено першу дерев’яну церкву. Важливу роль у становленні монастиря відіграв преподобний Феодосій, який запровадив суворий студійський статут і перетворив невелику чернечу громаду на добре організовану обитель.
Уже в XI столітті монастир перетворився на один із провідних духовних і культурних осередків не лише Київської Русі, а й християнського світу Східної Європи. Його слава вийшла далеко за межі Києва, про що промовисто свідчить запис у «Повісті минулих літ»: «І став монастир Печерський славний по всіх землях…»
Від самого початку історія Києво-Печерської Лаври була нерозривно пов’язана з розвитком української державності. Тут отримували духовну підтримку київські князі, до монастиря зверталися за порадою державні діячі, а в його стінах формувалися моральні орієнтири тогочасного суспільства. Протягом століть у Лаврі розвивалися літописання, освіта, книгодрукування та мистецтво. З нею пов’язані імена Нестора Літописця, преподобних Антонія і Феодосія Печерських та багатьох інших діячів, чиї імена стали невіддільною частиною української історичної пам’яті. Серед визначних культурних надбань Лаври — «Києво-Печерський патерик», монастирська друкарня та унікальний архітектурний ансамбль.
«Мені здається, що ніде ніякий зовнішній вид так не доповнить сердечної молитви, як вид з ґанку лаврської друкарні», – писав Тарас Григорович Шевченко.
Сьогодні Лавра поєднує пам’ятки різних історичних епох — від печер і споруд княжої доби до шедеврів українського бароко та класицизму. У 1990 році Києво-Печерську лавру разом із Софійським собором було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Її цінність давно вийшла за межі однієї епохи чи покоління — це частина культурної спадщини України та Європи.
У 2026 році, коли Україна відзначає 35-ту річницю незалежності, історія Лаври набуває особливого звучання — російська агресія вкотре поставила під загрозу українську культурну спадщину. Унаслідок ракетних і безпілотних атак окремі об’єкти Лаври зазнали пошкоджень, зокрема пам’ятки комплексу Дальніх печер, Аннозачатіївська церква, оборонна вежа Йоанна Кущника та Успенський собор.
Ці події нагадують: незалежність — це не лише державний суверенітет і захист кордонів, а й право народу знати власну історію, берегти свої святині, культуру, мову та пам’ять. Збереження Києво-Печерської лаври є частиною цього права.
Українська письменниця Оксана Забужко наголошує, що попри всі намагання чужинців загарбати чи знищити цю святиню, вона залишається осередком нашої ідентичності: «…це наша земля, і наше там відродиться…як завжди».
Для українців Лавра — не просто архітектурний ансамбль чи музей. Це місце сили українського народу, де відчувається історична тяглість України та зберігається пам’ять про покоління, які задовго до проголошення незалежності у 1991 році формували її духовну й культурну основу.
«Київські гори – це не просто рельєф. Це хребет нашої духовності, де кожен лаврський купол тримає на собі шматок українського неба». – Ліна Костенко.
У День Незалежності ми особливо гостро усвідомлюємо значення цієї спадщини: Києво-Печерська Лавра є однією з найвизначніших духовних святинь України, символом її історичної витривалості, культурної спадкоємності та незламності національного духу.
Цікаві факти про Києво-Печерську лавру
- Печерська обитель була не лише духовним, а й медичним центром Київської Русі: на початку XII ст. на кошти чернігівського князя Святослава Давидовича, правнука Ярослава Мудрого, при монастирі відкрили першу лікарню на теренах Русі. А найвідомішим лаврським лікарем був Агапіт, до якого зверталися навіть київські князі.
- Частина ченців обирала найсуворішу форму подвижництва – усамітнення в замурованій келії з вузьким віконцем для їжі. Якщо поїдки кілька днів залишалися неторкнутими, це вважали ознакою смерті: келію замуровували остаточно на три роки, а тоді оглядали мощі. Їхню нетлінність сприймали як свідчення святості.
- До XVIII ст. Лавра стала найбільшим церковним землевласником в Україні.
- На четвертому ярусі Великої лаврської дзвіниці з 1903 р. працює механізм курантів, який не має ні циферблата, ні стрілок – час позначають лише удари великого дзвона й мелодійний передзвін малих дзвонів що чверть години. Механізм і сьогодні запускають вручну раз на тиждень за допомогою лебідки.
- Велика лаврська дзвіниця заввишки 96,5 м, зведена в 1745 р., понад століття залишалася найвищою спорудою Києва – її видно за 25–30 км від міста.
- Загальна довжина Ближніх і Дальніх печер перевищує 800 м, а їхня система формувалася протягом кількох століть.
- У печерах спочивають мощі понад 120 святих, що робить Києво-Печерську лавру одним з найбільших православних некрополів світу.
Бібліотекар Ірина Полусмяк
