«Наша пам’ять – це наша зброя, яку не бере жодна іржа».
Оксана Забужко
Щороку 29 серпня Україна відзначає День пам’яті захисників України, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Ця дата нерозривно пов’язана з трагічними подіями серпня 2014 року, коли під час виходу українських військових з оточення під Іловайськом загинула значна кількість захисників України.
Іловайськ — біль, який не стиха… Серпень 2014 року запікся в пам’яті України кольором стиглих соняшників та чорного, обвугленого металу. Іловайськ — це не просто географічна точка на карті Донеччини. Це глибока, незагоєна рана, символ найвищого героїзму українського воїна та водночас підступного розстрілу, здійсненого російським агресором під прикриттям «офіцерського слова».
Згадаємо як це було… У середині серпня 2014 року українські підрозділи — переважно добровольчі батальйони («Донбас», «Дніпро-1», «Миротворець», «Херсон») разом із частинами ЗСУ — зайшли в Іловайськ, щоб перерізати артерії постачання бойовиків. Однак у ніч проти 24 серпня відбулося масоване вторгнення регулярних військ рф через незахищений кордон.
Наші бійці опинилися в щільному оточенні… Коли становище стало критичним, росіяни запропонували так званий «зелений коридор» для виходу без зброї. 29 серпня українські колони вирушили визначеними маршрутами через соняшникові поля. І тоді ворог відкрив вогонь на знищення з усіх видів зброї. За офіційними даними, у ті дні загинули 366 українських воїнів, 429 отримали поранення, сотні потрапили до полону або зникли безвісти.
«Це був масивний вогонь в наш бік, нас розстрілювали. Техніка і люди розліталися на шматки... З нами йшов КамАЗ з пораненими, позначений білим прапором з червоним хрестом. Його підбили одним із перших — легка ціль». — Олександр Федорченко та Сергій Міщенко, учасники боїв за Іловайськ.
Іловайська трагедія стала жорстоким щепленням від наївності щодо домовленостей з кремлем. «Цей день завжди нагадуватиме нам про підступність та віроломність російського агресора, про те, що будь-які переговори із терористами та вбивцями є смертельно небезпечною справою, і що довіряти їм не можна». — Олександр Сирський, ексголовнокомандувач ЗСУ. Саме 29 серпня було встановлено День пам'яті захисників України, а квітка соняшника стала його вічним символом.
Але Іловайськ — це не лише про біль утрат. Це про феномен українського добровольця і військового, які йшли у бій, розуміючи ціну ризику, але залишаючись вірним присязі, побратимам і своїй землі. У ті трагічні серпневі дні українські захисники довели, що честь і вірність Батьківщині не мають ціни. Соняшникові поля Донеччини стали мовчазними свідками їхньої жертовності й назавжди закарбували один із найважливіших уроків нашої історії: свобода не купується ціною компромісів із ворогом — її виборюють силою, мужністю та єдністю.
29 серпня Україна завмирає у хвилині мовчання, згадуючи тих, хто віддав найдорожче за її волю, незалежність та майбутнє. «Герої не вмирають» — слова, які стали одним із найсильніших символів українського спротиву. Адже смерть захисника не означає зникнення його імені. Поки ми пам’ятаємо — живе його історія, його подвиг і його внесок у боротьбу за Україну. А імена тих, хто лишився у соняшникових полях 2014 року, назавжди викарбувані в фундаменті нашої майбутньої Перемоги.
Схилимо голови. Запалимо свічку пам’яті. Згадаємо кожного і кожну, хто став янголом–охоронцем нашого українського неба.
Бібліотекар Ірина Полусмяк
