«Добре робити історію важніше, ніж гарно писати її».
Михайло Грушевський
29 вересня 2026 року виповнюється 160 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського — видатного українського історика, науковця, публіциста, громадського та державного діяча, одного з творців модерної української історичної науки.
Є постаті, яких час не віддаляє від нас, а, навпаки, робить ближчими. Чим більше минає років, тим виразніше ми розуміємо значення їхньої праці. Саме таким для України є Михайло Грушевський.
Він жив у час, коли українцям доводилося не лише виборювати політичні права, а й доводити очевидне: ми — народ зі своєю історією, культурою, мовою та правом на власне майбутнє.
Його багатотомна «Історія України-Руси» стала фундаментальною працею української історіографії. Грушевський прагнув показати безперервність українського історичного розвитку, повернути українському народові його минуле та дати суспільству знання, необхідні для усвідомлення себе.
Особливо важливою для нього була роль історії у формуванні людини й суспільства. Він писав: «Того, що може дати рідна історія в сфері морального, соціально виховуючого впливу, його безпосередности і власти над почутєм, не може дати ніяка иньша».
Недаремно в його працях так багато уваги приділено значенню історичної пам’яті. У методичних матеріалах Українського інституту національної пам’яті наводиться відома думка Грушевського: «Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою».
Ці слова особливо промовисто звучать сьогодні. Адже історична пам’ять — це не лише знання дат, імен та подій. Це розуміння того, хто ми, звідки прийшли й чому маємо право самі визначати своє майбутнє.
Михайло Грушевський не хотів, щоб історія залишалася лише справою вузького кола науковців. Він писав і для широкого читача, прагнув зробити історичні знання доступними суспільству.
У праці «Хто такі українці і чого вони хочуть» Грушевський послідовно розглядав українців як окремий народ із власною історією та культурою й обґрунтовував їхнє право на самостійне державне життя. У цьому творі він закликав до забезпечення політичних, культурних та економічних прав українського народу, відновлення навчання рідною мовою та права самостійно порядкувати на своїй землі. Це був один із найважливіших тогочасних маніфестів українського національного відродження, який простою та доступною мовою пояснював населенню мету визвольного руху.
Буремний 1917 рік став переломним і для України, і для самого Михайла Грушевського. Учений, який усе життя досліджував українське минуле, опинився в самому центрі подій, що відкривали шлях до відродження української державності. Його було обрано головою Української Центральної Ради. На цій посаді він став одним із ключових діячів українського державотворення доби Української революції 1917–1921 років. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського зазначає, що Грушевський брав активну участь у державотворчих процесах і був співавтором усіх чотирьох Універсалів Центральної Ради.
Проте навіть у вирі політичних подій він залишався передусім ученим, для якого майбутнє країни було нерозривно пов’язане з освітою, культурою, наукою та національною свідомістю.
Іван Франко, який добре знав Грушевського, писав про нього: «Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпаної енергії…»
Ця характеристика дуже точно передає масштаб його постаті. Михайло Сергійович працював над історичними дослідженнями, писав публіцистичні та літературні твори, займався організацією наукового життя, редагував видання, підтримував розвиток української освіти й культури. Його наукова спадщина налічує понад дві тисячі праць, а життєвий шлях нагадує: державу творять не лише політичні рішення. Її основою є люди, які знають свою історію, цінують свою культуру й усвідомлюють відповідальність за майбутнє.
Чому Грушевський важливий для нас сьогодні? Україна знову проходить через надзвичайно складний історичний період. Українці захищають свою землю, культуру, мову, пам’ять і право бути господарями у власній державі.
Саме тому спадщина Грушевського звучить не як далека історія, а як розмова із сучасністю. Його праці нагадують, наскільки важливо знати й берегти власне минуле, не дозволяти викривляти історичну правду. Адже народ, який втрачає пам’ять, стає вразливішим перед чужими міфами та нав’язаними уявленнями про себе.
Особливо це важливо для молоді. Студенти, які відкривають сторінки «Історії України-Руси», читають праці Грушевського чи сучасних українських істориків, роблять значно більше, ніж просто готуються до заняття. Вони долучаються до великого ланцюга пам’яті, який з’єднує покоління.
Тому 160-річчя Михайла Грушевського — це не просто пам’ятна дата в календарі. Це нагода відкрити його книги, перечитати його думки й уважніше подивитися на власне минуле. Бо пам’ять не повертає нас назад, вона допомагає зрозуміти, звідки ми прийшли і якою хочемо бачити Україну завтра.
Михайло Грушевський залишив нам не лише величезну наукову спадщину, а й важливу настанову — знати власну історію, берегти культуру, розвивати освіту й не бути байдужими до майбутнього своєї держави.
Бібліотекар Ірина Полусмяк
