Є автори, які конструюють реальність, а є ті, хто міняє правила гри. Забужко з тих, хто сформував саму мову сучасної української інтелектуальної прози. Без неї важко уявити, як би ми сьогодні говорили про себе зі світом».
Сергій Жадан (письменник, поет, музикант)
Вересень приходить тихо — із запахом стиглих яблук, ранкової прохолоди й диму далеких осінніх багать. У цьому місяці природа ніби завмирає перед зміною, а пам’ять особливо гостро повертає нас до важливих дат…
19 вересня 1960 року в Луцьку народилася Оксана Забужко — жінка, яка своїм словом порушила мовчання, що тривало поколіннями. Вона заговорила про те, про що було боляче, незручно або не заведено говорити, і тим самим відкрила простір для чесної розмови про людину, Україну, її пам’ять та свободу.
Про Оксанине дитинство розповідають речі, яких не знайдеш у заучених біографіях: батько, історик, після ув'язнення за «український націоналізм» не мав права викладати, і родина жила світом книг — домашніх, напівзаборонених, переданих з рук у руки. Дівчинка згодом згадуватиме: «Тільки в дитинстві є правда, тільки ним і варто міряти своє життя» (з роману «Польові дослідження …»). У сім років вона переїде до Києва, а у двадцять два закінчить філософський факультет. З самого початку буде видно: ця людина прийшла не писати вірші про калину, а шукати відповіді на складні питання.
У 1996 році Оксана Забужко стає авторкою самої скандальної книжки «Польові дослідження…», що виявилася згодом передбаченням. Країна тільки-но отримала незалежність, але ще носить на собі радянське тяжіння. І тоді з'являється роман із назвою, від якої деякі педагоги хапалися за серце. Юрій Шевельов, людина сувора і до похвал не схильна, писав авторці вражений: «Таж такого навіть в Івано-Франківську не надрукують!»
Надрукували. І книжку, якій пророкували славу на тиждень, стала найдовшим бестселером сучасної української літератури — таким, що через тридцять років читається вже не як епатаж, а як карта того, що відбувається в душі нації. Бо найстрашніше там — не відверті сцени, а формула, яку головна героїня повторює крізь роки: «український вибір — це вибір між небуттям і буттям, яке вбиває».
Згодом у Забужко з'явиться її фірмовий вислів «Я ж казала!» — це не гординя. Це пам'ятка про те, що українська культура мала б почути набагато раніше. «Війна дає змогу багато дечого зрозуміти про життя і смерть, — писала вона у «Польових дослідженнях…», — бо поодинці долі, хоч які бувають показові, звичайно ніколи нічого не вчать».
Катерина Калитко сказала про неї: «Оксана Забужко — це голос, який формує і змінює українську культуру. Вона робить те, чого бояться інші — говорити про те, що болить». Але цей голос ніколи не буває просто скаргою. Забужко — з тих авторів, які перетворюють біль на розуміння: від «Філософії української ідеї» до восьмисот сторінкового «Музею покинутих секретів», де історія УПА проговорена не згідно зі шкільним підручником, а згідно з людською пам'яттю. Там є рядок, який варто носити як оберіг: «коли роками носиш у собі щось таке, з чим не можеш жити, часом буває легше розбитись об воду, ніж перестати стрибати».
За понад двадцять п'ять років досягнень, які не снилися б філософині з Інституту філософії кінця вісімдесятих, вона робить одну й ту саму роботу, постійну і важку: ставить у слово правду. У казці для дорослих і дітей одночасно — «Казці про калинову сопілку» — є фраза, яку можна назвати її правилом життя: «Тільки те має над нами силу, що ми самі своєю силою напоюємо».
Оксану Стефанівну Забужко відзначено численними нагородами та відзнаками.
Національні премії та відзнаки:
- Шевченківська премія (2023) – за книжку есеїв «Планета Полин».
- Премія імені Пантелеймона Куліша (2019) – за книжку «І знов я влізаю в танк…».
- Премія імені Юрія Шевельова (2012) – за книжку «З мапи книг і людей».
- Літературна премія імені Олени Теліги (2008).
Інші відзнаки літературних конкурсів та журналів в Україні.
Міжнародні премії та відзнаки:
- Анґелус (Angelus Central European Literature Award, Польща, 2013) – головна літературна нагорода Центральної Європи за роман «Музей покинутих секретів».
- Премія «Книжка року Бі-Бі-Сі» (BBC Book of the Year, Україна, 2010) – за роман «Музей покинутих секретів».
- Літературна премія Фонду Конрада (Польща, 1997) – за роман «Польові дослідження з українського сексу».
Після повномасштабного вторгнення Оксана Забужко зробила те, чого не робив жоден український письменник: об'їздила зі словом про українську літературу двадцять одну країну і дев'яносто три міста — «Найдовшу подорож», як її назвали потім. Не рекламну кампанію, а літературну роботу, зроблену самотужки. Вона писала в листі до німецького письменника: «Доки ми не перемогли, під загрозою лишається сама мова, якою я пишу». І водночас говорила з властивою їй точністю: «Сьогоднішня Європа сильна Україною — як і має бути з форпостом».
Щоправда, вона ж неодноразово казала і гіршу правду: «Коли ти маєш найкращу армію на континенті, всі раптом цікавляться твоєю культурою». Це речення на всі часи — і його варто зберегти поруч із будь-якими словами про «українську культуру для всього світу». Нація спершу виборює собі безпеку, а потім — увагу.
Твори Оксани Забужко перекладені більш ніж двадцятьма мовами світу, а її ім’я стало одним із найпомітніших в українській сучасній літературі.
Книги Забужко — це не просто цікаві історії. Вони змушують замислитися над людиною, її вибором, почуттями, пам’яттю, свободою та Україною. Письменниця веде своєрідний діалог із читачем: ставить запитання, залишає підказки й спонукає самостійно шукати відповіді.
У творах Забужко можна зустріти відсилання до інших письменників, відомих книг, міфів та історичних подій. Авторка ніби веде розмову з іншими текстами, а уважний читач може помітити ці зв’язки й відкрити для себе нові смисли.
Її проза, поезія та есеї порушують непрості питання: ким ми є, що формує нашу пам’ять, як минуле впливає на сьогодення, що означає бути вільною людиною і що означає любити свою країну.
Особливо виразно ці теми звучать сьогодні, коли Україна захищає не лише свою територію, а й право на власну історію, мову та культурну ідентичність. Тексти Оксани Забужко допомагають побачити, що за великими історичними подіями завжди стоять люди, їхні долі, пам’ять і особистий вибір.
Саме тому її книги важливо читати не лише як художні твори, а і як привід для власних роздумів. Вони не дають готових відповідей — вони вчать ставити запитання. А можливо, саме з такого запитання і починається справжнє пробудження — особисте, громадянське й національне.
Тож запрошуємо студентів відкрити для себе Оксану Забужко не лише як відому письменницю, а як авторку, яка вміє говорити про складне чесно, глибоко й сміливо. У запропонованому бібліографічному списку ви знайдете твори про любов і свободу, пам’ять і пошук себе, Україну та її непросту історію. Одні книги читаються легко, інші змушують зупинитися, перечитати сторінку й замислитися.
Оксана Забужко: книги, які варто прочитати
1. Забужко, О. С. Диригент останньої свічки : поезії. — Київ : Радянський письменник, 1990. — 143 с.
Одна з ранніх поетичних збірок письменниці. У віршах звучать мотиви самотності, любові, творчості, духовного пошуку та відповідальності людини перед собою і світом.
2. Забужко, О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст : франківський період. — Київ : Основи, 1993. — 126 с.
Літературознавче дослідження, присвячене творчості Івана Франка та проблемі української ідентичності в європейському культурному контексті.
3. Забужко, О. С. Автостоп : поезії. — Київ : Український письменник, 1994. — 95 с.
Поетична збірка, у якій авторка осмислює внутрішній світ людини, любов, свободу, самотність і складність людських взаємин.
4. Забужко, О. С. Польові дослідження з українського сексу : роман. — Київ : Факт, 2004. — 176 с.
Один із найвідоміших творів Оксани Забужко, у якому особиста історія жінки переплітається з українською історичною та культурною пам’яттю. Роман порушує питання любові, свободи, національної ідентичності та взаємин чоловіка і жінки. Твір уперше вийшов 1996 року.
5. Забужко, О. Казка про калинову сопілку. — Київ : Факт, 2000. — 84 с.
Авторська інтерпретація біблійної історії Каїна й Авеля та народної казкової традиції. Через історію двох сестер письменниця розмірковує про заздрість, добро і зло, жіночу долю та відповідальність за власний вибір.
6. Забужко, О. Хроніки від Фортінбраса : вибрана есеїстика 90-х. — Київ : Факт, 2009.
Збірка есеїв, у яких письменниця осмислює українську культуру, літературу, історичну пам’ять, національну ідентичність та місце України у світі.
7. Забужко, О. Сестро, сестро : повісті та оповідання. — Київ : Факт, 2005. — 240 с.
Книга про складний внутрішній світ людини, жіночий досвід, пам’ять, любов, самотність і травми минулого. Авторка уважно досліджує психологію своїх героїв.
8. Забужко, О. Музей покинутих секретів : роман. — Київ : Факт, 2009. — 832 с.
Масштабний роман про пам’ять кількох поколінь українців. Особисті історії героїв переплітаються з подіями української історії ХХ століття, а минуле поступово відкриває свої приховані таємниці.
9. Забужко, О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. — Київ : Факт, 2007.
Ґрунтовне дослідження життя і творчості Лесі Українки. Оксана Забужко розглядає письменницю в широкому європейському та українському культурному контексті, переосмислюючи усталені уявлення про її постать.
10. Забужко, О. З мапи книг і людей : збірка есеїстики. — Кам’янець-Подільський : Meridian Czernowitz ; Рута, 2012. — 375 с.
Книга про письменників, книжки, літературні відкриття та людей, які формують культурний простір. Це своєрідна інтелектуальна карта читацьких і життєвих мандрів авторки.
11. Забужко, О. Тут могла б бути ваша реклама : збірка. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. — 320 с.
Збірка художніх і публіцистичних текстів, у яких авторка звертається до сучасної людини, суспільства, культури, приватного життя та проблем українського сьогодення.
12. Забужко, О. І знов я влізаю в танк… : вибрані тексти. — Київ, 2016.
Публіцистичні й есеїстичні тексти про Україну, її історичну пам’ять, культуру, політичні та суспільні зміни. Книга допомагає побачити авторку не лише як письменницю, а і як уважного спостерігача українського життя.
13. Забужко, О. Після третього дзвінка вхід до зали забороняється. — 2017.
Збірка художньої прози, у якій письменниця продовжує досліджувати пам’ять, людські стосунки, травматичний досвід і складність внутрішнього світу людини.
14. Забужко, О. С. Найдовша подорож. — Київ : Комора, 2022.
Есе, написане на початку повномасштабного російського вторгнення. Авторка осмислює український досвід війни, вимушене переміщення, пам’ять, мову та історію, яка для українців перестала бути лише минулим. Книга стала своєрідною спробою пояснити світові, чому російсько-українська війна має глибокі історичні та культурні передумови.
15. Забужко, О. С. Наша Європа : збірник есеїв. — Київ : Комора, 2025.
До книги увійшли тексти, написані протягом перших трьох років повномасштабної війни: есеї, передмови до книжок та мемуарні тексти. Авторка розмірковує про Україну, Європу, війну, культуру, історичну пам’ять і відповідальність письменника перед своїм часом.
16. Забужко, О. та ін. Вежа через «О» : збірка. — Київ : Комора, 2024. — 160 с.
Збірка художніх текстів про Луцьк, створених у межах літературної резиденції «Місто натхнення». До книги увійшов і твір Оксани Забужко. Особливого звучання виданню надає поєднання пам’яті про рідне місто, особистої історії та досвіду сучасної України.
Можливо, саме з однієї з цих книг розпочнеться ваша особиста розмова з Оксаною Забужко — розмова про Україну, про нас і про те, що означає мати власний голос.
Бібліотекар Ірина Полусмяк
