«Умирають герої, щоб жили народи…»
Олена Теліга
Щороку 23 травня українці вшановують День Героїв — свято, яке символізує подяку, шану та пам’ять про всіх, хто віддав своє життя за свободу, незалежність і гідність України.
Свято має глибоке історичне коріння. Його започаткувала Організація Українських Націоналістів у 1941 році — на честь трьох визначних постатей: Євгена Коновальця, Симона Петлюри та Миколи Міхновського — провідників українського визвольного руху, які загинули в травні різних років. Вони стали символами боротьби за незалежність.
З роками цей день перетворився на всеукраїнську шану героям усіх епох — від козаків і січових стрільців до кіборгів, добровольців, волонтерів і захисників у сучасній війні.
У День Героїв ми згадуємо тих, хто не скорився обставинам. Тих, хто вибрав не мовчання, а боротьбу. Хто був готовий віддати життя — аби ми жили у своїй країні, під своїм прапором, говорили рідною мовою й мали право вибирати своє майбутнє.
Новітня історія дала нам нових героїв. Тих, хто стояв на Майдані під снігом і кулями. Тих, хто взяв до рук зброю у 2014-му, коли в Україну прийшла війна. Тих, хто не зламався після 24 лютого 2022 року, коли світ став на паузу, а українці — пішли вперед.
«Ми не зганьбили слави наших предків, нових Героїв дали небесам…» (із пісні «Зродились ми великої години»).
Небесна Сотня. Іловайськ. Дебальцеве. Донецький аеропорт. Маріуполь. Буча. Бахмут. Авдіївка… За кожною назвою — імена. За кожним іменем — життя.
Ці герої — не вигадані постаті з підручника. Вони жили в сусідньому під’їзді, тримали за руку своїх дітей, писали листи з фронту і мріяли просто жити. Вони — не про смерть. Вони — про любов до родини, до волі, до країни...
Серед сучасних героїв — і зовсім юні, і старші люди. Це чоловіки й жінки, які не задумуючись віддали найдорожче — своє життя — заради майбутнього України.
…Ідуть. І вже не повертаються.
І стають — немов крила, як стяги…
І над нами вони здіймаються
У вільне небо — без тривоги й ваги.
Оксана Забужко — уривок з вірша «Український вальс»
Їхні імена назавжди вписані в історію України, їхні портрети — на Стіні пам’яті біля Михайлівського собору в Києві, у серцях родин і побратимів, у спогадах вдячних нащадків.
Чому важливо пам’ятати?
День Героїв — це не просто червона дата в календарі. Це день, який нагадує нам про те, що незалежність не дається легко. Її ціна — життя найкращих синів і дочок нашої землі. І наш обов’язок — зберегти цю незалежність, продовжувати боротьбу за справедливість, правду й гідність.
День Героїв — це не про паради. Це про вдячність, яка перетворюється на вчинок, коли вся країна об’єднується в єдиному прагненні — не забути й не зрадити імена тих, хто став символом боротьби за волю рідної землі.
В цей день ми висловлюємо шану не лише загиблим, а й тим, хто зараз живе поруч із нами: воїнам, які повернулися з передової, рятувальникам і волонтерам, які щодня рятують життя, медикам, що працюють під обстрілами й борються за кожного пораненого.
Але герої — це не лише солдати, а і прості люди, які несуть відповідальність — у тилу чи на фронті. Це електрики, фермери, вчителі, студенти, програмісти… мами й тата, які залишаються сильними для своїх дітей. Це кожен, хто не зламався.
Бути гідними їх — означає не мовчати, коли знову захочуть викреслити правду. Не втомлюватись допомагати, навіть коли здається, що вже все. Не зраджувати, навіть якщо дуже страшно.
«Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.»
Заповідав Тарас Григорович Шевченко.
Сьогодні Україна виборює право на майбутнє. І наші герої — це той фундамент, на якому воно стоїть.
Тож, цей день — не про жалобу. Це день тиші, вдячності й відповідальності. Адже герої не потребують жалості. Вони потребують продовження. Наш обов’язок — бути гідними. Гідними їхньої жертви. Їхнього вибору. Їхньої мужності.
«Вмираєш — не вмреш. Бо з любові — народжена воля» — написав поет і воїн Борис Гуменюк.
Найвища форма пам’яті — не лише вшанування, а справи, які ми робимо щодня: чесно працювати, підтримувати армію, допомагати ближнім, захищати правду, зберігати мову, триматися людяності.
Герої живі, поки ми пам’ятаємо.
«Хто вмирає в боротьбі — той вічно живе» — гасло, що знову набуло сили.
Слава Україні! Героям слава!
Бібліотекар Ірина Полусмяк
