Хто вмирає в боротьбі, у серцях живе навіки…
20 лютого Україна завмирає... У цей день ми згадуємо тих, хто вийшов на Майдан не заради слави — заради гідності. Тих, хто стояв під кулями за право жити у вільній країні. Тих, кого сьогодні називаємо Небесною Сотнею.
Зима 2013–2014 років назавжди змінила нас. На вулицях Києва палали шини, дзвонили дзвони Михайлівського, лунали постріли. Але сильніше за страх звучала віра. Віра в те, що Україна заслуговує на справедливість. Віра в те, що людська гідність — не порожнє слово.
Найкривавіші дні — 18–20 лютого. Кулі на Інститутській. Крики. Сльози. Відчай. І водночас — незламність. Вони падали, але не відступали. Їхні серця билися в унісон із серцем країни. Там, серед диму і молитви, народжувалася нова історія — історія незламності.
…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам…
Сергій Мартинюк
Небесна Сотня — це не просто число. Це імена. Це обличчя. Це чиїсь сини й доньки, батьки й матері. Це молоді й сивочолі. Це різні професії, різні регіони, різні долі — але одна спільна мрія: жити у вільній Україні.
Пліч-о-пліч стояли звичайні люди і всіх їх об’єднала любов до України. Їхня жертва стала точкою неповернення. Вона пробудила суспільство, об’єднала мільйони, навчила нас відповідальності. Свобода більше не здавалася абстракцією — вона мала ціну. І ця ціна була надто високою.
«Вони віддали найцінніше — своє життя — за наше право жити у вільній країні. Наш обов’язок — пам’ятати й бути гідними їхнього подвигу».
Володимир Зеленський
Герої Небесної Сотні віддали життя, щоб Україна залишалася незалежною, а її народ – вільним.
Смерть цих відважних людей змінила суспільну свідомість, актуалізувавши такі поняття, як свобода, гідність, право на самовизначення, демократія та європейський вибір.
АНГЕЛИ МАЙДАНУ
Горить свіча і пам’яті сльоза додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса – Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю в його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю, про них народ пісні буде співати.
Небесна сотня білих журавлів, душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів, хай вічна пам’ять лишиться за вами.
Сьогодні туга душу розпина, багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна. Чому ж її ви, хлопці, не діждались?
Горить свіча і пам’яті сльоза додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса – Героїв Україна пам’ятає.
Сьогодні ми запалюємо свічки й схиляємо голови. Та найважливіше — не лише пам’ятати. Найважливіше — бути гідними. Гідними їхньої мужності. Гідними їхньої віри. Гідними України, за яку вони віддали життя.
Бо Небесна Сотня — це не лише трагічна сторінка. Це про наше сьогодення і наше завтра. Про вибір, який ми робимо щодня. Це моральний дороговказ і нагадування про те, що свобода не дається раз і назавжди. Її виборюють. Її захищають. Її бережуть.
І коли лютневий вітер торкається обличчя, здається, що це їхній тихий шепіт:
«Живіть вільно. Пам’ятайте. Не зрадьте».
