«Коли гине дитина, світ зупиняється.
Разом із нею помирає цілий всесвіт ненароджених ідей,
неспіваних пісень і нездійснених мрій».
Ліна Костенко
В Україні 4 червня вшановують пам’ять дітей, чиї життя обірвала війна. Це день скорботи, коли вся країна схиляє голови перед найстрашнішою втратою — загибеллю дітей. Тих, хто мав рости, мріяти, закохуватися, будувати майбутнє, але став жертвою жорстокої та неспровокованої агресії російської федерації. День, коли біль говорить голосніше за слова.
Ця дата є глибоко символічною: саме 4 червня у світі відзначається Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії, заснований Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році. Її поява в міжнародному календарі підкреслює зобов’язання світової спільноти захищати права та життя дітей в умовах збройних конфліктів. Проте сьогодні, коли в Україні через російську агресію щодня страждають і гинуть діти, - світова спільнота надто часто мовчить або заплющує очі на ці злочини, не забезпечуючи належного захисту та справедливості для найменших жертв війни. А тим часом кількість жертв серед дітей невпинно зростає…
Станом на сьогодні, за даними Офісу Генерального прокурора, російська агресія вже забрала життя понад 705 українських дітей. Не менше ніж 2530 дітей отримали поранення різного ступеня тяжкості, а доля ще 2320 дітей досі залишається невідомою — вони вважаються зниклими безвісти.
Окрім цього, зафіксовані масові випадки примусової депортації — росія вивезла сотні тисяч українських дітей, з яких на сьогодні вдалося верифікувати та повернути трохи більше ніж 2100.
Міжнародні організації, такі як ООН та ЮНІСЕФ, відзначають, що ці цифри не є остаточними. Через активні бойові дії, окупацію частини території та постійні обстріли провести точний підрахунок кількості жертв серед цивільного населення наразі неможливо. Але за кожною цифрою – обірваний сміх, нездійснена мрія та незагоєна рана нації.
В умовах війни українські діти щодня зіштовхуються з нелюдськими жахами. Вони не можуть спокійно спати у рідних домівках чи гратися у дворі, навчатися у школі чи отримувати кваліфіковану медичну допомогу. Серед найтяжчих правопорушень, вчинених проти дітей внаслідок агресії, – вбивства, викрадення, сексуальне насильство, вербування та використання у воєнних діях. Російські війська свідомо роблять дітей мішенями, через що малеча стає найуразливішою та абсолютно безневинною жертвою війни.
Кожна втрата – це глибока рана для українського суспільства. Це біль, який не зникає. День вшанування пам’яті загиблих дітей – це не лише данина шани тим, чиї життя обірвалися внаслідок війни, а й гучне нагадування світові: росія має понести відповідальність за воєнні злочини проти українських дітей та людяності.
Для Херсонщини ця дата має особливо болісне звучання…
Наш край пережив й переживає окупацію, терор, катування, депортації та щоденні обстріли. Навіть після звільнення правобережної частини області російські війська продовжують обстрілювати мирні населені пункти. Під вогнем опиняються житлові квартали, лікарні, школи, дитячі майданчики. І найстрашніше — гинуть діти.
Лише кілька днів тому російські війська вдарили по дитячому майданчику у Херсоні. Під обстріл потрапила родина з двома маленькими доньками. Батько загинув на місці. Мати та дівчатка віком 3 і 6 років отримали важкі поранення. За життя найменшої дитини лікарі продовжують боротися.
Страшно навіть усвідомлювати: місце, де діти мали сміятися, гратися та відчувати себе у безпеці, стало місцем трагедії. Дитячий майданчик став черговою мішенню російського терору.
Удар рф по Херсону: загинув чоловік, поранено жінку і дітей.
Тож сьогодні ми говоримо навіть не про захист прав дитини. Ми говоримо про захист самого права на життя. «У дітей має бути дитинство, а не війна», — слова, які сьогодні стали не просто гаслом, а болючою мрією для мільйонів українських родин.
Кожна дитяча смерть — це не просто статистика. За кожною цифрою стоїть маленьке життя, дитячий сміх, нездійснені мрії, недочитані книжки, нерозкриті таланти та серця батьків, розбиті назавжди…
Але сьогодні ми згадуємо не лише тих, кого втратили. Ми згадуємо також дітей, які пережили окупацію, депортацію, полон, вимушене переселення. Тих, чиє дитинство проходить під звуки сирен і вибухів. Вони потребують нашої підтримки, захисту та віри в майбутнє.
Херсонщина пам’ятає кожне ім’я. Пам’ятає дітей, які загинули під час окупації, під час евакуацій, від ворожих ракет і снарядів. Пам’ятає тих, чиє дитинство було вкрадене війною. І пам’ятатиме завжди.
Президент України Володимир Зеленський наголошував: «Ми ніколи не пробачимо росії жодного зла, завданого нашим дітям. Кожне втрачене дитяче життя — це рана для всієї України».
4 червня на Херсонщині, як і по всій Україні, звучить дзвін пам’яті за загиблими дітьми…
У цей день запалімо свічку пам’яті. Згадаймо кожну дитину, яку забрала війна. Вшануємо хвилиною мовчання тих, хто вже ніколи не побачить мирного українського неба.
Світла пам’ять усім маленьким янголам України.
Пам’ятаємо. Сумуємо. Не пробачимо.
Бібліотекар Ірина Полусмяк
